1 Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня? 2 Він[a] бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землі сухої; а нема в йому ні виду, ні величності; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него. 3 Він — маловажений і в погорді у людей; чоловік, зазнавший горя й болів, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його ні за що мали. 4 Та він взяв болесті й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив. 5 Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені. 6 Всі ми блукали, як вівці, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усіх нас вложив Господь на него одного. 7 Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем німує, так і він не одчиняв уст своїх. 8 З узів і від суду пірвано його[b], хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землі живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть. 9 Визначили гріб йому з злодіями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його. 10 Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху. 11 Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі. 12 Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними ділити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходіїв дав себе прилічити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.