1 Слухайте мовчки мене, острови, ви же, народи, поновіте свою силу, а тоді приступіть й говоріть; станьмо разом на суд. 2 Хто збудив-покликав від сходу мужа праведного[a], велів йому йти за собою, підневолив йому народи та покорив царів? Та ж се він обернув їх мечем його в порох, — луком його в солому, рознесену вітром. 3 Ось, він уганяє за ними, верстає байдужно дорогу, якою ніколи не ходив своїми ногами. 4 Хто се вчинив і довершив? Той, хто від почину покликає до жизні народи. Я — Господь, первий (з усього) й останній, я — все той самий? 5 Побачили острови й полякались, окрайни землі затремтіли. Вони посходились до купи; 6 Кожен помагає свому товаришові й приговорює свойму братові: кріпись! 7 Мідник додає духа виливальникові, а той, що бляшки вигладжує, кріпить того, що виковує на ковалі, та собі приговорює: добре споєне, та ще й цвяхами збиває, щоб добре держався. 8 Ти ж, Ізраїлю, слуго мій, ти, Якове, вибраний у мене, ти, Авраамове, друга мого, насіннє, — 9 Ти, що я його взяв від кінців землі, та покликав від її окраїн, і сказав тобі: ти мій слуга, я вибрав тебе й не одкину тебе, 10 Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю. 11 Ось, стидом і соромом окриються всі отті, що проти тебе лютують; в ніщо обернуться й погибнуть супротивники твої. 12 Будеш їх шукати, й не знайдеш їх, тих ворогів твоїх; ті, що проти тебе ярились, маною почезнуть; 13 Я бо, — Господь Бог твій; я держу тебе за руку-правицю; я говорю тобі: не лякайся, я помагаю тобі! 14 Не бійся, Якове, червяку мій, Ізраїлю, малолюдку, — я помагаю тобі, — говорить Господь, твій відкупитель, Святий Ізраїлів. 15 Я зроблю тебе валом зубчастим, новим, гострим; молотити меш гори, розтирати горби на мілкий порох. 16 Віяти меш їх, а вітер буде розносити їх, ти ж Господом будеш радоватись, хвалитись Святим Ізрайлевим. 17 Злиденні й убогі шукають води, — не знаходять; сохне язик їх від згаги; я ж, Господь, почую їх, я, Бог Ізрайлів, не опущу їх. 18 На горах вітворю ріки й бурчаки по байраках; озером степ ізроблю, а сухі суходоли — повними криничин. 19 Засаджу пустиню кедром, сосною, оливою й миртом; украшу степ явором, буком та кипарисом, 20 Нехай бачять і знають і розумно всім буде, що рука Господня вчинила все те, й Святий Ізрайлів се сотворив. 21 Тепер же прийдіть ви, з справою вашою, говорить Господь; подайте докази ваші, говорить царь Яковів. 22 Нехай вони приступлять і скажуть нам, що має настати; нехай звістять що-небудь передом, заки ще постало, а ми станемо умом доходити та й збагнемо, на який конець воно вийшло, — нехай скажуть нам наперед, що ще буде. 23 Будущину возвістіте, нехай же ми знаєм, що ви боги, або зробіть що-небудь, добре або хоч і лихе, щоб ми здивовались, та разом із вами побачили. 24 Та ви — ніщо, та й витвір ваш неварт нічого; гидота той, хто вас вибирає. 25 Я розбудив його[b] від півночі, й він прийшов; та й на сході сонця буде він призивати імя моє, й топтати можних, як болото, й місити, мов той ганчар глину. 26 Хто звістив се з початку, щоб ми те знали, хто заздалегідь наперід, — щоб ми могли були сказати: Се правда? Ні, ніхто не звістив, ніхто не чув із вас слова! 27 Я первий сказав Сионові: Ось він! і дав Ерусалимові благовістника. 28 Я розглядався, та не було нікого, й між ними не найшовся порадник, щоб я міг запитатись, і мені відказано. 29 От-що: всі вони — одно ніщо, й вироблено їх надармо; вітер порожній — божища їх!