1 Горе Аріїлу[a] — Аріїлу, городові, що в йому жив Давид! додайте рік до року;[b] тимчасом нехай собі заколюють жертви. 2 Бо я стісню Аріїла, й настане плач та смуток, і буде він у мене, як аріїл. 3 Розтаборюсь я кругом тебе, й стисну тебе сторожжю чуйною, й здвигну проти тебе башти утверджені. 4 І будеш понижений; зпід землі будеш говорити; глухий буде зпід землі твій голос; голос твій буде, як у того, що з черева промовляє, й зпід персті пошептом виходити ме мова твоя. 5 Ворогів же в тебе буде, як мілкого пилу, й товп лютих, наче розвіяної полови; а станесь усе нагло, нечайно, як оком мигнути. 6 Господь Саваот навідає тебе громом, землетрусом; страшним шумом бурі та вихру, і поломєм огня, що все пожерає. 7 (Але й вони борзо зникнуть) І, як сонне видиво нічне, буде товпа всіх тих народів воюючих проти Аріїла, й усіх, що на його наступили, обложили й його стиснули. 8 І, як голодному сниться, що він їсть, а прокинеться, — аж голод його мучить; та й, як багнущому сниться, що він пє, а прокинеться, — аж його вялить і жадоба палить, так буде й з роєм всіх тих народів, що проти гори Сиону будуть воювати. 9 Зʼумійтесь же й дивуйтесь! Вони других осліпили, та й самі осліпли; вони пяні, хоч не від вина, — заточуються, хоч не від напою; 10 Господь бо навів на вас духа сонливого й замкнув очі ваші, — пророків[c], та закрив голови ваші — віщих мужів. 11 І всяке пророцтво — се для вас те саме, що слова в книзї під печаттю: подають її письменному й кажуть: „прочитай її‟; а той відказує: „не можу, бо вона запечатана‟; 12 І передають її такому, що не вміє читати, та й кажуть: „прочитай її‟; то й же відказує: „я читати не вмію‟. 13 І сказав Господь: Позаяк сей нарід устами тілько близиться до мене, і язиком тілько мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських, 14 Тим і я з людьми такими незвичайно дивне диво-чудо витворю, так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане. 15 Горе тим, що гадають глибоко сховатись, щоб задуму свою втаїти перед Господом; що чинять справи свої в темряві, й говорять: Хто нас побачить, хто взнає? 16 Що за безглуздє! Чи ганчарь же й його глина однакі речі? Хиба ж виріб скаже про того, що його виробив: не він зробив мене? або чи ж скаже штучний утвір про того, що її виконав; він нічо не знає? 17 Чи ж за короткий, дуже короткий час Ливан не зробиться садом, а сад не будуть уважати лісом? 18 І почують у той час глухі слова книги, та й прозрять із пітьми й темряви очі сліпих. 19 І будуть страдаючі що-раз більше радуватись у Господі, і вбогі будуть веселитись в Святім Ізрайлевім; 20 Бо не стане вже тих, що других зʼобижали, щезнуть ті, що на сьміх підіймали, й будуть вигублені всі, що за неправдою побивались; 21 Що ошукували ближнього словами; що заставляли сіті тому, хто в воротах суду добивався, а правого на бік відсували. 22 Тим то так говорить Господь про дім Яковів, — Господь, що вивів Авраама: Яков не буде тоді стидатись, та й лице його не зблідне. 23 Бо як побачить він у себе діти свої, твір рук моїх, — то вони будуть свято шанувати імя моє, свято держати Святого Ізрайлевого, й боятись Бога Якового. 24 Тоді ті, що блукають духом, спізнають мудрість, а ті, що стояли опір, навчаться послуху.