1 Близько час його[a], й не загаяться дні його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землі їх рідній; прилучаться до них чужоземці, й пристануть до Яковового дому. 2 І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце[b], а Ізраїль присвоїть їх собі на землі Господній за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули. 3 І станесь тоді: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволі, що на тобі тяготіла, 4 То виспіваєш у пісні побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя — скінчився грабіж! 5 Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів, 6 Що побивав люто народи ударами безʼупинними, панував над племенами в гніві, докучав без міри, 7 Всі краї тепер оддихають в спокою, з радощів співають; 8 Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають! 9 Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіході твоїм; всіх велетнів побудила, всіх князїв землі; із престолів повставати всім царям звеліла; 10 А всі вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?! 11 Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі! 12 Як же се ти впав із неба, досвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи! 13 Ти ж говорив в серці свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі; 14 Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнім зветься. 15 А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню. 16 Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами? 17 Що в пустиню обернув світ, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку? 18 Всі царі в народів, всі спочивають, кожен в честі у своїй домівці; 19 Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посічених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть, 20 Не будеш із ними в могилі; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходіїв! 21 Готуйте різанину синам його за беззаконності батька їх, щоб не піднялись і не заволоділи землею, та не сповнили світ ворожнечею. 22 Так, встану на них — говорить Господь Саваот — і вигублю імя Вавилону до нащадку — й сина й внука, говорить Господь. 23 І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот. 24 Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться, 25 Щоб стерти Ассирийця в землі моїй й розтоптати його на горах моїх; а тоді спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх. 26 Так призначено, так постановлено про всі (поганські) землі, а се рука, простягнута на всі ті народи; 27 Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне? 28 В році ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово: 29 Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде літаючий дракон. 30 А тоді бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати[c]; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю. 31 Ридайте ж, ворота[d], вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках. 32 І що ж тоді скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.