1 Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди, 2 Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народі; щоб із удовиці, користь тягнути, й сиріт обдирати. 3 Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подінете скарби ваші? 4 Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тоді ще не одвернесь гнів його, й рука його все ще простягнута. 5 О, Ассур — він палиця мого гніву, а кий в руці його — се моя досада! 6 Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнів мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити. 7 Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думці в його — вигубити й викоренити не трохи ще инших народів. 8 Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі. 9 Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск? 10 Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, ніж у Ерусалимі та в Самариї! 11 Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її? 12 Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионі, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тоді скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гордині звисока глядючих очій його! 13 Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряниці в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет; 14 І рука моя захопила, мов гнізда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всі землі, а ніхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув. 15 Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина! 16 За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня. 17 Світло Ізрайлеве[a] спаде на його огнем, і Святий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня. 18 І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тілом, і стане він — умираючим чахотником[b]; 19 А останок дерев із його ліса так змаліє, що й дитина його списати зможе. 20 І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надію щирим серцем на Бога, Святого Ізрайлевого. 21 Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного. 22 Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель. 23 І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всіх країнах. 24 Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионі! не бійся Ассура. Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет: 25 За малий час, за дуже малий — промине моя досада, а лютий гнів мій звернесь на їх вигубу. 26 І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян. 27 І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його — з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі. 28 Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасі покидає тягарі свої. 29 Переходять тіснини; в Геві ночують; Рама тремтить; Гива Саулова розбіглась. 30 Гукай голосно, дочко Галиму; нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний! 31 Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утікають. 32 Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському. 33 Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі — на землю повалені, 34 Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.