Соборне Посланнє Сьв. Апостола Якова

1 Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте. 2 Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси, 3 знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє; 4 терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку. 5 Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому. 6 Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває. 7 Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога. 8 Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх. 9 Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю, 10 а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде. 11 Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне. 12 Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його. 13 Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого. 14 Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю. 15 Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть. 16 Не заблуджуйтесь, браттє моє любе. 17 Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни. 18 Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його. 19 Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв. 20 Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить. 21 Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші. 22 Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих. 23 Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї. 24 Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був. 25 Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм. 26 Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра. 27 Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.